Ще тільки розполовинився липень,
а вже зацвіли хризантеми.
Жовта і жовтогаряча —
палкі поцілунки осені.
Знак того, що дні коротшають.
Сонце котиться на захід і закочується у сад,
туди, під вікно, де цвітуть хризантеми —
жовта і жовтогаряча,
усміхнені та життєрадісні —
ангели-провісники осені.
Щойно ж достигли перші яблука,
а груші ж іще зелені,
викопали часник,
а редьку сіяти ще за рано —
може, аж на тому тижні...
Куди ж ви так поспішаєте, квіти осінні?
Літо — в повноті своєї розкоші —
зітхає “мементо морі”...
Ти, що намалював хризантеми
у третій день створення світу,
коли прийде моя осінь,
допоможи мені не боятися!
Жовта і жовтогаряча...
Сивина — це коли золото очищене,
сяє крізь ранковий туман,
крізь вечірній присмерк...
Ночі стають довшими, сонце хилиться на захід...
Під вікном цвітуть хризантеми,
ангели зазирають у шибку —
а літо ж
ще тільки розполовинилось....
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Сказание о болотной жиже - виктор Написал этот рассказ под впечатление сказок Андерсена.Попался на глаза томик сказок,открыл,зачитался.А потом родилось вот это.Предложил в одну небольшую газету рукопись.А оттуда с опаской вернули-"некоторые" неправильно могут понять!!! Надеюсь, что "другие" правильно поймут. Ибуду благодарен всем (и "тем" и "этим") за объективную критику.
